| Subject: Мати, яка втратила сина, - ось справжній символ незалежної України |
Author:
Україна молода
| [ Next Thread |
Previous Thread |
Next Message |
Previous Message
]
Date Posted: 16:47:19 10/01/01 Mon
15 вересня в Києві відбулися заходи, влаштовані опозицією і
присвячені пам`яті зниклого рік тому Георгія Гонгадзе.
Вшанування пам`яті Георгія почалося зі встановлення на Хрещатику стели на честь загиблих журналістів. Після чого на майдані Незалежності розпочався мітинг-реквієм, на
якому згадували Гію і його колег, котрі за 10 років заплатили надто високу ціну за професійну чесність і принциповість. Таких у списку було наведено 18.
Коли з імпровізованої мітингової трибуни до присутніх звернулася Леся Гонгадзе, на очі багатьом навернулися сльози. "Вже рік, як я страждаю, рік, як терплю нелюдські муки", - говорила мати Георгія. "Немає нічого
несправедливішого в світі, ніж ховати батькам своїх дітей", - скаже трохи згодом Григорій Омельченко. "Муки матері впадуть на голови тих, хто їх
викликав", - переконана пані Леся.
Наші предки добре розумілися на силі слова, що йде від найпотаємніших глибин людської душі, і недаремно сакралізували формули замовлянь і проклять.
Коли мати, яка побивається за сином, проклинає вбивцю і нащадків його, хочеться вірити, як і в давні часи, що винуватці отримають по заслузі. Серед причетних до зникнення Георгія Леся Гонгадзе називає перших осіб держави...
"Мій син жив за принципом: "Україна - понад усе"
Інша мати - Марія Шкіль, чий син Андрій, провідник УНА-УНСО, вже кілька місяців перебуває за гратами, а може залишитися там і на півтора десятка років, не впевнена, чи побачить колись свою дитину на волі. "Ти бачиш, Господи, чи ні, як знущаються над християнами", - плакала ця стара жінка. "Зараз жити ще страшніше, ніж у 30-ті роки, говорить Марія Шкіль. - За що ув`язнили мого сина? Він завжди жив за принципом "Україна понад усе..."
А бронзове архітектурне втілення України, що височіє на майдані Незалежності, байдуже дивилося згори вниз на все, що відбувалося біля її підніжжя...
"Каїне, де брат твій Авель?"
Після пронизливих слів Лесі Гонгадзе і Марії Шкіль виступи
опозиційних лідерів виглядали дещо мляво, а інколи й відверто заяложено.
Слово брали Олександр Мороз, Олександр Турчинов, Григорій Омельченко, Анатолій Матвієнко, Левко Лук`яненко, Степан Хмара, Юрій Луценко. Останній виявив трохи фантазії, використавши замість відомого опозиційного лозунга-запитання "Кучмо, де Гонгадзе?" біблійне "Каїне, де брат твій Авель?" Зі свічок в одноразових стаканчиках на новому граніті майдану виклали все ті ж літери - "Кучмо, де Гонгадзе?" Хоча де Гія - відомо...
Поза цим, промови ораторів, які гнівно викривали владу, мало чим відрізнялися від того, що присутні могли чути на мітингах у грудні, лютому, березні... В черзі до мікрофона, здається, ніхто не помічає, що Україна потопає в словах та промовах.
Утім, варто відзначити виступ Григорія Омельченка, який спростував чутки про загибель Миколи Мельниченка під час атаки на Америку, а також натякнув на те, що новий виток "касетного скандалу" може бути пов`язаний зі
звинуваченням високих українських посадовців в продажу зброї тим країнам, які традиційно вважаються "розсадником" тероризму.
"Заради найкращої в світі країни"
У цілому перший захід опозиції після літньої перерви справив
посереднє враження. Кількість учасників мітингу дуже віддалено нагадувала чисельність тих, хто збирався під опозиційними знаменами взимку та навесні. Гонгадзе вшанували близько 5 тисяч осіб.
...Пригадується протестна акція, що відбувалася 6 лютого, за часів існування наметового містечка на Хрещатику. В той день простір між Бессарабською площею і Головпоштою був вщерть заповнений тими, хто прийшов висловити своє ставлення до діючої влади. Люди стояли настільки щільно, що
неможливо було поворухнутися. Як гаряче тоді вітали опозиційних лідерів, як прислухалися до кожного їхнього слова, як палко вірили у власні сили і
можливості, як п'яніли від передчуття скорої перемоги. Тоді здавалося, що від кардинальних змін у країні нас віддаляє лише один крок, лише одне зусилля...
Але час спливав, і влада встигла оговтатись від потрясіння, а опозиція так і не зуміла задіяти повною мірою потенціал своїх прихильників. Наразі вона використовує старі схеми, що вже не викликають колишнього ентузіазму.
Однак не можна звинувачувати у всіх невдачах лише представників опозиційної еліти. В першу чергу звичайний українець має подолати свою природну лінь і прищеплену життям зневіру та апатію і намагатися зробити щось
для власної батьківщини, яка є, за висловом Анатолія Матвієнка, "найкращою в світі країною"...
Наталія ЛЕБІДЬ.
"Україна молода" 2001.09.18
[
Next Thread |
Previous Thread |
Next Message |
Previous Message
] |
|
Feedback: 