| Subject: Андрій ШКІЛЬ: У Лук’янівському СІЗО є корпус “Кучма”, де утримують малолітніх |
Author:
Alex
| [ Next Thread |
Previous Thread |
Next Message |
Previous Message
]
Date Posted: 05:48:18 06/29/02 Sat
Андрій Шкіль після звільнення його з-під варти нарешті повернувся до Львова. Народний депутат Шкіль дав своє перше ексклюзивне інтерв’ю саме газеті “Поступ”, яку він постійно читав у в’язниці.
– 9 березня стало переломною подією не тільки у вашому житті, а й у житті цілого суспільства. То що ж відбулося минулорічної весни?
– Це була акція громадянського спротиву вперше об’єднаної опозиції. Й оскільки це заздалегідь планувалося, то влада забажала спровокувати події. Із матеріалів справи я дізнався, що мій телефон прослуховували ще з кінця січня. 7 березня були проінструктовані люди, які мали проводити відеозйомку, і їм пояснювали, що будуть масові заворушення. 8 березня з бійцями “Беркута” були проведені бесіди, як їм чинити в такій ситуації. Провокація влади відбулася, вони активно використали момент і зуміли провести масові арешти. Ми ж були обрані як об’єкт впливу, аби решті показати, що може бути у разі протестів, і аби виправдати свої дії стосовно невинних громадян. Зокрема, один хлопець пив з товаришем пиво, і за спілкування українською його потім місяць приводили до тями. Мені розбили голову і так пошкодили хребет, що я й досі це відчуваю. І так було масово.
– Суд триває вже 10 місяців, попри очевидну натягнутість звинувачень. Станом на нині – що це за справа?
– З адміністративного русла сфабриковану справу перевели в кримінальне. Мене заарештували, коли я їхав на прес-конференцію. Два десятки працівників СБУ оточили машину, прокололи переднє колесо (мабуть, надивилися фільмів). Це на 100% політична справа – і повністю розвалена. От мені інкримінують, що я мовою жестів викликав у маси негативне ставлення до правопорядку. Хоча що це за жести, мені досі не показали й не сказали. Мене обвинувачують, що силою авторитету я повалив паркан. Цікаво, що цього паркана не існує у природі, бо його ліквідував міністр Смірнов. А хлопців тримають тільки з огляду на те, щоби іншим було страшно. Виборці ж Городоцького округу мене, “організатора масових безчинств проти суспільства”, обрали народним депутатом.
– Ваше звільнення з-під варти вже почали називати перемогою. Чи не зарано?
– Ніхто не спочиває на лаврах. Справа в іншому: депутатського мандата у мене вже ніхто не зможе відібрати. І це велика перемога, бо навіть в ув’язненні я все одно буду обраним депутатом. Як на те пішло, знімімо недоторканність із президента, проведімо слідство...
– Що далі буде в цій справі?
– Щодо мене провадження припинено, але 23 квітня я їду підтримати хлопців і послухати, що ж там таке відбуватиметься. Ми їли одну баланду, і я знаю, що таке – сидіти. Тому докладу всіх зусиль, щоби їх витягнути. Психологічний стан у хлопців дуже добрий. Вони – герої, які дедалі мужнішають. Вони для себе знають, що їх не зламати. Мене ж турбує їхній фізичний стан. Там є два інваліди другої групи, в одного з яких починаються приступи епілепсії, і другий також потребує негайного втручання медиків. Я думаю, до двох місяців ми спробуємо змінити запобіжний захід. Нам пропонували здавати інших людей, але ніхто навіть не розглядав такої можливості. Стосовно мене, то є велика імовірність увязнення, коли Генпрокуратура дасть запит до парламенту, а Верховний Суд – санкцію на арешт... Я не боюся арешту, бо 13 місяців відсидів – і вийшов повний сил та енергії. Інша річ – довести, що в цій державі неможлива демократія навіть за їхніми законами. Зараз у нас імітація демократії.
– Які зміни ви побачили за рік? Передусім, у суспільстві, яке все-таки байдуже поставилося до арештів і яке не надало активної підтримки?
– Це правда. Люди відпочивали після активних баталій минулої весни. Але перемога Ющенка й опозиції була б неможливою без подій 9 березня. Люди усвідомили, що країна розвивається не так, що мирний протест у ній може закінчитися арештами. Можливо, недостатньо атакували свідомість тим, що потрібно робити. Але з іншого боку, я відчував серйозну підтримку з боку журналістів Львівщини, а прості люди листівки надсилали і передачі продуктами. Єдине, що ця допомога не матеріалізувалася в чин. Але цей чин стався в Городоцькому окрузі. І там люди виправдали інших людей.
– Хто допоміг вам у політичному сенсі?
– Цілу весну від нашої справи всі намагалися дистанціюватися. Пройшов літній сон – і, очевидно, в передчутті виборів почався рух. На мій день народження уже прийшла листівка від Юлі Тимошенко, почали з’являтися публікації в незалежних ЗМІ, попри тиск на них. Саме для преси голодуванням ми змінили тісну залу суду на кінотеатр, і тепер там триває одне кіно – суд над УНСО. Підтримка від опозиції була; і з ФНП, а потім БЮТі, контакт у нас не зникав. Допомагали нам заявами і вимогами, і це справді було те, що й можна було робити, бо за 10 місяців лише 2 свідки було допитано, тож процесу як такого не було. Не надто очікували ми допомоги від деякої групи людей з блоку “Наша Україна”. Хоча там Тарас Чорновіл активно робив усе, що міг.
– Питання з неприємних: як виглядає українська в’язниця ХХІ століття очима політв’язня?
– Я сидів у корпусі “Катька”, збудованому Катериною ІІ. Є корпуси “Брежнєв”, “Столипін”. Є й корпус “Кучма”, де утримують малолітніх в’язнів. Усіх утримують за радянським принципом відсутності поняття “людина”. Великий туалет із краником, який часто не працює. Залізні нари ремонтували років 50 тому. Страшний бруд, незважаючи на сумлінні зусилля в’язнів у прибиранні. Через так звані жалюзі денне світло практично не потрапляє. Жодної вентиляції, немає опалення. Батареї існують для того, щоби не замерзнути взимку. Єдине, що рятує, то це постіль, яку дозволяють передавати з волі. Є така річ, як педикульоз, тобто воші. І дезінфекція – це запалена скручена газета, якою просто пропалюють приміщення. Наша тюрма – це символ ставлення влади до людини. І психологічний тиск здійснюється через умови й обставини: людина там не витримує і здається слідству.
– Зрештою, ваші враження є ґрунтом для подальших дій у парламенті...
– Я домагатимусь термінових змін жахливого закону про попереднє ув’язнення. Також треба прийняти закон про відповідальність за порушення міжнародних договорів, ратифікованих Україною. У Декларації прав людини чорним по білому написано, що не можна ув’язнювати людину лише через підозри у скоєнні злочину. А 60% ув’язнених українців сидять тільки за підозрами. Сидять і ті, хто не піддався владі. Їм сказали: ми вас заарештуємо, потримаємо, потім відпустимо – і подивимося, хто у кого виграє. Зі мною сидів колись успішний бізнесмен, якого слідчий змушував переоформляти в нотаріуса свій бізнес на третю особу.
– За час вашої відсутності УНА перестала існувати як така. Більше того, її, здається, остаточно перекупили. Ви відновлюватимете партію?
– Звичайно. Але спочатку я хочу подивитися на проблему очима не в’язня, а вільної людини. Я хочу порозмовляти з усіма фігурантами цієї справи. Ну, можливо, не з усіма... Зараз мені важко щось говорити, бо я ще не досить довго на волі, щоби розібратися. Основне – не буде змінена ідея. Адже саме незламність ідеї й породила таку велику кількість
ув’язнених.
– Ви готові відновлювати акції протесту та очолювати їх?
– Як тільки вони будуть необхідні, ми їх обов’язково проводитимемо. Зараз той час, коли шляхом домовленостей зі своїми однодумцями можна досягати впевненого поступу вперед. Зараз влада вже не може дозволити собі розкоші проводити акції протесту. Бо це вже будуть такі акції, які неможливо буде зупинити. Якщо режим на це піде, то під загрозою опиниться саме поняття громадянського суспільства. Воно почало розуміти, хто фальшує. Тотальне зомбування закінчилося тотальною поразкою ініціаторів зомбування. Найпотужніші партії-зомбувальники набрали до двох відсотків, і це означає, що фальш не пройде. Сумарно протестного електорату в Україні є 90%, і якщо зараз їх обвести навколо пальця, то буде стихія. У моєму окрузі немічним бабцям носили пайки, вони їх брали, але, недобачаючи, вони перепитували, чи справді за десятий номер галочку поставили.
– Як вас зустрічають в окрузі?
– 300 метрів я долав 40 хвилин: люди обступали, вітали. Я був просто розчулений. А вони були вдячні мені за те, що я дав їм шанс себе проявити. Вони так і казали: ми довели цілому світу. Окрему подяку хочу висловити Лесі Ґонґадзе, яка переконала галичан, що проти цієї влади виступати треба не на кухні. Завдяки їй і завдяки кожному виборцю, мене повернули Україні, а Україну – мені.
Бесідував Остап ДРОЗДОВ
[
Next Thread |
Previous Thread |
Next Message |
Previous Message
] |
|
Feedback: 