Author:
Андрій
[ Edit | View ]
|
Date Posted: 06:43:20 09/25/03 Thu
По-перше, розділення уральських й алтайських мовних макросімей відбулося значно раніше, аніж тисячу років тому. Печеніги, половці й хозари є племенами тюркського походження, які належать до алтайської групи; фінно-угрські племена ведуть свою мовну генезу з уральської групи.
<
До алтайської сім’ї мов належать тюркські, монгольські, тунгусо-маньчжурські мови. Але ж антрополог В.Алексеев твердить, що московський народ дістав найбільшу домішку монголоїдної раси через асиміляцію угро-фінів. До речі, В.В.Мавродін у своїй книжці „Происхождение русского народа” питає читачів: „У славян, жителей каких мест Восточной Европы можно обнаружить «монголоидные черты»? Ответ: например, у костромских кривичей”. Монгольські плоскі носи належать „ярославцам” та „владимирцам”.
<
По-друге, на формування російського етносу у великій мірі вплинув балтський етнічний елемент, що відноситься до індоєвропейських - більше того, балтійські мови, зокрема старолитовська, є найближчою по кількості спільних характеристик до праіндоєвропейської мови.
<
Польський філолог Михайло Красуський у своїй роботі „Давність української мови” робить висновок: "Займаючись довший час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова є старшою не лише за усі слов'янські, не виключаючи й так звану старослов'янську, але й за санскрит, давньо-грецьку, латину та інші арійські (індо-європейські)..."
<
По-третє, не слід ототожнювати расову й мовну наступність. Нордичні характеристики є притаманними не лише індоєвропейській сім"ї - навіть названі вами половці ведуть своє ім"я від "полови" - подібним до якої було їхнє світле волосся...
<
Л.Н.Гумільов пише, що „Согласно свидетельствам современников, монголы в отличии от татар были народом высокорослым, бородатым, светловолосым и голубоглазым”. М.Аджи вважає, що древні тюрки були світловолосі та блакитноокі. Ось так!
<
Нарешті, по-четверте, росіяни так чи інакше все ж належать до східних слов"ян, оскільки асимілюючим елементом виявився саме слов"янський.
Такі от справи...
<
Наказом Катерини ІІ-ої заборонено було говорити про фінське походження москвинів, бо "хоч росіяне від словян і різняться походженням, але не мають прецінь нехіті до себе"
<
"Московський антрополог Валерій Алексеев у своїй праці "Походження народів Східньої Европи" твердить, що московський народ дістав найбільшу домішку монголоїдної раси через асиміляцію угро-фінів, що прийшли в Европу з Азії і частинно увібрали в себе европеїдну домішку ще до приходу слов'ян. Балти дістали монголоїдну домішку ще раніше, коли в Европу, після потепління і зміни клімату, людське населення посунулося двома хвилями: із півдня через Балкани і Україну - европоїди, та північними лісами із Сибіру - монголоїди."
Можливо - втім, я не бачу, як такі розумні факти, до того ж лише теорії, яких багато (я, наприклад, читав грунтовні праці, в яких доводиться одвічна автохтонність арійців в скандинавії, що також лише припущення, часто притягнуте за вуха) впливають на аргументацію... Я аніскільки не заперечую формованість російського етносу за участю угро-фіннів. Втім, як ви зазначаєте, навіть балти отримали монгольський домішок, який не заважає їм бути найчистішим за арійським типом... (щодо росіян я це не кажу)
<
По-перше, не я зазначаю, а московський антрополог В. Алексеев. По-друге, як балти можуть бути „найчистішими за кров"ю арійським типом”, коли вони мають монгольську домішку. Найчистішого типу взагалі не існує. По-третє, не раджу вам використовувати суто публіцистично-художній термін – „арійський тип”. За висловлюванням доктора історичних наук, проф. Л.Залізняка: „Арійці - один з багатьох етносів східної, індоіранської гілки індоєвропейської сім'ї народів. Тому значно більший ступінь спорідненості з аріями мали скіфи або сармати, мова яких також належала до іранських. Нащадками аріїв можна вважати й інші народи східної індо-іранської гілки індоєвропейців - таджиків та саків Середньої Азії, носіїв мови хінді та урду Індії, пуштунів Афганістану, персів Ірану, аланів та осетинів півдня Східної Європи та Кавказу тощо. Переважна більшість серйозних вчених визначає спорідненість згаданих народів з арійцями, але вважає останніх своєрідним окремим народом.”
<
Смішно, але суто українські ім"я закінчуються не лине на "о". Їм буває притаманною і польська форма "ський", і російська "єв", "ов". Зміна закінчень...
<
Та ні, смішне друге, що ви вважаєте форму „ський” суто польською. Наприклад, старший викладач кафедри стилістики української мови В. Васильченко Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова
у статі „Українські прізвища” пише наступне: ”Досить широко у практиці українського справочинства як компоненти ідентифікаційної назви особи використовувалися слова з суфіксами -ський, -цький, -зький. Твірними основами для них переважно виступали топоніми - власні географічні назви (назви країн, територій, населених пунктів, водних об'єктів, гірських масивів і таке інше). (Порівняймо функціонування в тексті однієї з волинських грамот поряд з відтопонімною особовою назвою і самого топоніма: "Я, Проко/п/ Степанови/ч/ ГулА/л/ни/ц/ки/й/ ... Суфікс -ськ- - давній за походженням. Ще в праслов'янській мові він вживався при назвах місцевості і був пов'язаний зі значенням приналежності і походження, звідки, мабуть, розвинулося значення групової присвійності. Сьогодні ж він є значно продуктивнішим. При додаванні суфікса -ськ- до топоніма одержуємо (відтопонімний прикметник), що виражає ознаку предмета за відношенням до топоніма. Наступний етап у створенні прізвища на -ський - це використання його у ролі іменника.
Серед українських прізвищ на -ський трапляються такі, твірними основами яких виступають: а) імена людей (безпосередньо чи через посередництво назв населених пунктів); Степановський (Степан), Івашковський (Івашко), Андрієвський (Андріївка, Андрій), Павловський (Павлів, Павло), Іваницький (Іваниця, Іван); б) прізвиська: Цісарський (Цісар), Губський (Губа), Синицький (Синиця), Когутовський (Когут), Скляревський (Скляр).
Щодо цих двох груп прізвищ учені висловлюють думку про можливий їхній патронімічний характер, тобто утворення таких похідних від імен та прізвиськ батьків.
Крім українців та поляків (а в останніх, як уже згадувалось, прізвища на -ський є найпоширенішими), похідні відносні прикметники з суфіксом -ський у функції прізвищ є у білорусів (Орловський, Тяпинський, Никифоровський), росіян (Волконський, Милославський, Пожарський, Трубецький), чехів (Коменський, Поборський, Добровський, Хельчицький), словінців (Косеський), словаків (Єсенський, Заянський), лужичан (Андрицький, Цішинський), сербохорватів (Брезовацький, Мушицький), болгар (Раковський, Левський, Михайловський). Таким чином, можна стверджувати, що прізвища на -ський не є ні суто польськими, ні ще чиїмись. Вони у функції компонента офіційної норми називання людини використовуються у багатьох слов'янських народів, а отже, прізвища такого типу є спільнослов'янськими.
Суфікс -ськ- при творенні відносних прикметників, що трансформувались у прізвища, в українській мові може виступати у своїх фонетичних варіантах -зьк- та -цьк-. Вибір одного з них зумоовлюється кінцевим приголосним основи: [а], [ж], [з] для першого (Острог - Острозький, Збараж - Збаразький) та [к], [ч], [ц] для другого (Кальних - Кальницький, Случ - Слуцький). Також у словотвірних процесах такого типу широко використовуються і похідні суфікса -ськ-, що виникли в результаті його пошширення морфемами -їв-, -ин-, -ан-, -єн-: Кропив'янський (Кропивна), Копачоовський (Копачі), Сенчанський (Сенча), Яреськовський (Яреськи), Тальнянський (Тальне).
Прізвища прикметникового походження на -ський у середньовічній Польщі вважалися ознакою шляхетського походження і роду, протиставляючи їх носіїв усім іншим, "нижчим" верствам суспільства. Доходило навіть до того? що аристократи-шляхтичі вимагали від влади офіційної заборони використовувати родові назви на -ський представниками нешляхетських груп населення. Може, саме така "високість" прізвищ на -ський чи, може, певна "красивість" їхнього звучання була причиною обирання людьми "шляхетського прізвища" на -ський. Так, дід відомого українського письменника Івана Нечуя-Левицького Лукіян, родом простий козак з Полтавщини, зайшовши на Київщину і ставши священиком, обрав собі прізвище Трезвінський, а його брат став Коцевольським. Димитрієм Ростовським стає Данило Туптало (чи, як його називає Михайло Возняк, Тупталенко) - церковний діяч та український письменнник кінця XVII - початку XVIII ст. Одним з прізвищ, що розглядались як варіанти для зміни немилозвучного "мужицького" прізвища Мазайло головною дійовою особою комедії Миколи Куліша "Мина Мазайло", було Сіренський (поряд з Алмазовим, Сіренєвим, Розовим, Де Розе, Тюльпановим, Мазєніним, Фон Лілієн). Популярною співачкою сьогодення Наталею Могилевською стає Наталка Могила. І таких випадків дуже багато.
Прізвища на -ський має значна частина відомих українських діячів культури. Серед них Герасим та Мелетій Смотрицькі, Іван Вишенський, Ісаія Копинський, Кирило Транквіліон Ставровецький, Захарій Копистенський, Иоаникій Галятовський, Антін Радивилівський, Йосип Шумлянський, Данило Братковський, Сильвестр Ляскоронський, Митрофан Довгалевський, Юрій (Георгій) Кониський, Варлаам Лащевський, Михайло Козачинський. Юрій Щербацький, Амвросій Метлинський, Йосип Лозинський, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Олександр Шишацький-Ілліч, Іван Котляревський, Степан Руданський, Олександр Кониський, Яків Головацький, Євген Згарський, Василь Ільницький, Павлин Свєнцицький, Євген Желехівський, Омелян Партицький, Омелян Огоновський, Олександр та Володимир Барвінські, Олександр Борковський, Іван Верхратський, Михайло Старицький, Марко Кропивницький, Остап Терлецький, Цезар Білиловський, Григорій Бораковський, Петро Ніщинський, Трохим Зіньківський, Наталя Кобринська, Андрій Чайківський, Юліан Опільський, Григорій Цеглинський, Дмитро Яворницький, Михайло Грушевський, Павло Грабовський, Агатангел Кримський, Павло Житецький, Людмила Василевська, Олександр Лотоцький, Федір Матушеаський, Петро Стебницький, Михайло Коцюбинський, Микола Чернявський, Модест Левицький, Ольга Кобилянська, Пилип Капельгородський, Леонід Пахаревський, Надія Кибальчич-Козповська, Христя Алчевська, Петро Карманський, Василь Пачовський, Максим Рильський, Юрій Богдашевський, Яків Богуславський, Антон Васютинський, Сергій Васильківський, Герман Жуковський, Павло Дубровський, Федір Журавський, Максим Березовський, Федір Каменський, Роман Савицький, Йосип Миклашевський, Галина Ольшевська, Леонід Перфецький, Михайло, Андрій та Ольга Рудницькі, Петро Селецький, Григорій Шполянський, Петро Сокальський та багато інших. Звісно, такий перелік складе не один фоліант.
Отже, як нам здається, не варто кожного, у кого у прізвищі є суфікс -ськ- (чи його варіанти або похідні), беззастережно зараховувати до поляків. Прізвищевий тип на -ський функціонує майже в усіх слов'янських мовах; як бачимо, досить широко представлений він і в українській мові.”
[ Post a Reply to This Message ]
|
Feedback: 
Дійсно, „Все зло в світі від об"єктивної реальності”
Ага...